Законодавче регулювання прямого продажу в Україні

Ефективна діяльність у сфері прямого продажу можлива лише за умови її належного правового забезпечення. Норми права, які регулюють діяльність у сфері прямого продажу, можна класифікувати наступним чином:

1)    законодавчі та нормативні акти, а також окремі положення нормативно-правових актів;

2)    норми саморегулятивного характеру, викладені у Кодексі професійної етики.

В Україні, як і в інших країнах світу, у тому числі державах-членах Європейського Союзу, відсутні спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють діяльність у сфері прямого продажу як таку, адже по своїй суті така діяльність є видом роздрібної торгівлі. При цьому, оскільки існують певні особливості діяльності у сфері прямого продажу, а саме проведення продавцями (дистриб’юторами) демонстрацій продукції споживачам, характер правових відносин між продавцями (дистриб’юторами) та компаніями, які є власниками або законними користувачами торговельних марок, під якими продаються товари, такі особливості врегульовані чинним законодавством.

Так, на рівні Конституції закріплені наступні загальні засади, які, зокрема, стосуються діяльності у сфері прямого продажу

  • власність не повинна використовуватись на шкоду людині і суспільству (ст. 13);
  • держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ст. 13);
  • право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (ст. 41);
  • ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя (ст. 32);
  • не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди (ст. 32);
  • кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42);
  • держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ст. 42);
  • держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт (ст. 42);
  • кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення (ст. 50).

 

Господарський кодекс України містить низку загальних положень щодо забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання, свободи підприємницької діяльності, вільного руху капіталів, товарів та послуг на території України, обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави, заборони незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, захист прав суб'єктів господарювання та споживачів, обмеження монополізму і захисту від недобросовісної конкуренції тощо.

На стимулювання вільної конкуренції спрямований і Закон України «Про захист економічної конкуренції» (визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин), Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин).

Діяльність дистриб’юторів базується на наступних принципах Господарського кодексу України: самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, комерційний розрахунок та власний комерційний ризик, вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом. Варто зазначити, що спеціальними законами забороняється обіг певних товарів на території України, наприклад, чітко визначених наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (Закон України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори») тощо.

Цивільним кодексом України та Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» регулюється, зокрема, право власності на торгову марку і комерційне найменування. Так, продавці (дистриб’ютори) мають право використовувати відповідні торгові марки та комерційні найменування лише у межах, наданих їм на підставі договору із компанією, товари якої вони продають. Стимулювання продажу як один із елементів діяльності у сфері прямого продажу також виступає об’єктом правового регулювання. Так, засади рекламної діяльності в Україні і відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами, визначає Закон України «Про рекламу». Даний Закон реалізує дві основні цілі. По перше, недопущення недобросовісної реклами, відповідність реклами принципам добросовісної конкуренції. По-друге, захист споживача, врахування етичних, моральних, гуманістичних норм і правил пристойності.

Найбільш вагомим у сфері прямого продажу є регулювання відносин компаній прямого продажу та продавців (дистриб’юторів) зі споживачами. Так, основними нормативно-правовими актами, які регулюють відносини із споживачами, зокрема, у сфері прямого продажу, є Цивільний кодекс України та Закон України «Про захист прав споживачів». Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визнає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Зокрема, згідно із положеннями Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на захист своїх прав державою, належну якість продукції та обслуговування, безпеку продукції, необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця), право на повернення або обмін товару належної якості (перелік товарів, які підлягають поверненню або обміну визначено Постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію окремих положень Закону України "Про захист прав споживачів"), відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції). Право на достовірну інформацію має особливе значення у діяльності прямого продажу, адже важливо, щоб продавці (дистриб’ютори) не надавали оманливу інформацію, перебільшуючи властивості товарів. Більше того, Законом України «Про захист прав споживачів» забороняється нечесна підприємницька діяльність, а саме вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції, будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, таких як:

  1. Її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару;
  2. Будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції;
  3. Ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг;
  4. Потреби у послугах, заміні складових чи ремонті;
  5. Характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди;
  6. Права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

 

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Забороняються як такі, що вводять в оману:

  1. пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції;
  2. пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої;
  3. відмова від пред'явлення споживачу товару, що пропонується, та прийняття замовлення або ненадання товару протягом розумного строку чи демонстрування дефектного зразка товару;
  4. недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення;
  5. пропонування до вільної реалізації продукції, яка вилучена з обігу або щодо обігу якої існують обмеження;
  6. недостовірне твердження, що існуватиме загроза особистій безпеці споживача або його сім'ї, якщо він не придбає чи не замовить продукцію;
  7. утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції;
  8. використання повідомлення про розпродаж у зв'язку із припиненням суб'єкта господарювання, його структурного підрозділу або припинення відповідного виду господарської діяльності, тоді як це не відповідає дійсності тощо. Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

 

Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики:

  1. Створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати;
  2. Здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла;
  3. Здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача;
  4. Вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання тощо. Суб'єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством. За порушення законодавства про захист прав споживачів передбачено адміністративну відповідальність.

 

Правовий статус персональних даних, як виду інформації, а також положення щодо захисту персональних даних визначено Цивільним кодексом України, Законами України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних».

Про етичні аспекти діяльності та саморегуляцію в сфері прямого продажу можна почитатися в окремому розділі «Етика та саморегуляція».